|
Невігластво кермує…
Щойно прочитали публікацію новоспеченої гендиректорки Національного заповідника Олени
Сердюк «У Софії Київській видано каталог мозаїк. Унікальне повнокольорове
видання…» (КореспонденТ. net).
Сердюк безапеляційно заявляє: «перше кольорове видання
мозаїк Михайлівського залу Софійського собору, презентація якого відбулася
вчора, стане предметом моєї особистої та менеджерської гордості». Та
насправді це далеко не перше видання
михайлівських мозаїк. Сердюк чи то не знає, чи то приховує той факт, що
кольорові зображення цих мозаїк були вже давно надруковані у знаменитій
монографії всесвітньо відомого дослідника В. Лазарєва «Михайловские мозаики»
(М., 1966), якій аж ніяк не можна
протиставити щойно випущений каталог.
Крім того, михайлівським мозаїкам присвячено чималу багато ілюстровану
інформацію у книгах-альбомах «Національний заповідник «Софія Київська» (вид-во
«Мистецтво», 2004; вид-во «Балтія-Друк», 2009, 2011 рр.), удостоєних найвищих
міжнародних нагород - Золотих медалей. А
в 2011 р. вийшов чудовий
ілюстрований путівник за авторством Н. М. Куковальської «Михайлівський
Золотоверхий монастир. Історична доля та мистецька спадщина», який отримав високу
оцінку у широких громадських колах. Всі михайлівські мозаїки отримали повне і
якнайкраще висвітлення у цих книжках. Хіба можна не знати такі речі чи
cвідомо приховувати їх, аби славословити власну особу? Та
їй особисто пишатися нічим, бо вона, на відміну від Куковальської, не має
власного доробку у цій царині.
А тепер щодо
пресловутої «менеджерської гордості» Сердюк.
Інформуючи читача про виділення
коштів за грантом США для реставрації михайлівських мозаїк, Сердюк якось «забула» повідомити про
те, що американський грант було знайдено і виграно зовсім не нею, а попереднім директором заповідника Н.
Куковальською та її командою, і що саме їхнє намагання провести реставрацію цих мозаїк Сердюк
використала як звинувачення проти Куковальської, коли націлилася на її місце.
Сердюк, як завжди, до смішного високомовно повчає простих
смертних щодо того, «яким вишуканим
мистецтвом є мозаїки», позаяк «багаж жителів столиці про це обмежується кілька
рядками». На її переконання, недалеко від цих нездар пішли й неуки-журналісти,
тож вона кидає їм рятівний рецепт: «Я би радила нашим журналістам… прийти до
Софії саме для того, щоб подивитися лише мозаїки». Намагаючись вразити власною
ерудицією «темну» публіку, амбітна «вчена дама» навіть не помічає, як буквально сідає в калюжу, коли
намагається напоумити іншого, бо під її вочевидь ким-то написаною публікацією
немає власних знань. Відповідаючи на
закид дописувача про те, що «в Риме или в Ватикане – тысячи
мозаик будут куда как старше, а уровень мастерства – зашкаливает», Сердюк «зі знанням справи» сердито повчає:
«Византийские мозаики есть только в Киеве(?!), отдельные фрагменты
в РФ. В Риме нет и не могло быть таких мозаик при всем уважении к наследию
западной церкви» Оце так новина! І
це звучить з вуст людини, яка кермує всесвітньо відомим заповідником, знаним
своїми пам‘ятками з їхніми мозаїчними шедеврами! Та це ж повне невігластво,
яке показує дійсний фаховий рівень
людини, яка рік тому рейдерським шляхом
захопила директорське крісло, а тепер всіляко створює собі, в тому числі й
чужими руками, імідж активного суспільного діяча, вправного керманича і справжнього науковця.
Та насправді надто спритній директорці невідомі навіть
елементарні речі, які знає кожна
культурна людина. Не говорячи вже про те, де ще крім Києва є візантійські
мозаїки (бо це звичайнісінький лікбез), спробуємо переконати Сердюк, що в
Італії взагалі і в Римі зокрема насправді є відомі на весь світ чудові
візантійські мозаїки, а ще вони є у багатьох пам’ятках Туреччини. І щоб познайомитися з ними, не треба навіть
туди їхати, достатньо лише перегорнути
сторінки численних видань, які є в наших бібліотеках. Соромно, що ані Сердюк, ані її новонабрані
підлеглі, що готують їй такі дописи,
цього не знають.
На жаль, сьогоднішній рівень щойно
насаджених мінкультури музейних керманичів, що іноді межує з невіглаством (хай
як вони не надувають щоки), вочевидь
бажає кращого. Шкода занедбаних пам’яток, сплюндрованих музеїв і їхніх безжально понищених
фахових колективів. У тому числі й один
з кращих в Україні колектив Софійського
заповідника, знищений руками Сердюк вандальським методом, бо вона на дух не
переносить тих, чий науковий і фаховий
рівень для неї недосяжний.
Що ж стосується публікацій Сердюк
у її блозі, то її повчальні сентенції вже всім набридли. Тим більше, що це
особа, яка, претендуючи на роль культурного гуру, ані за своїм фаховим рівнем,
ані за моральними якостями, ані за репутацією у суспільстві таким бути не може,
хоч би які титули вона не носила.
Людей не обдуриш.
П.Сергійко, В.Музика, А.Софійсько-Лаврський, Музейники
| 
