Відчайдушні зусилля центральних опозиційних гравців підтримання
ілюзії життєздатності проекту «Майдан» потерпіли фіаско. Рокіровка
євросподівань певної частини українського електорату на боротьбу за
владні преференції позбавило тривале стояння ідеологічної складової. Не
витримала випробування майданом і опозиційна «єдність», означивши нову
тенденцію – опозиції в опозиції. Спочатку від особистої боротьби лідерів
опозиції відмежувались керівники та впливові функціонери обласних
опозиційних осередків. Останні тижні минулого року рясніють прикладами.
Саботаж розпорядження центрального майданного керівництва про
«підтримання майдану рахунком активістів зі всіх регіонів України»
торкнувся всіх районних представництв «Батьківщини», «Удару» та
«Свободи». Категорично відмовились щоденно «відряджати» до Києва
активістів лідери Запорізького обласного осередку «Удару». Про
недоцільність блокування роботи органів виконавчої влади та недопущення
радикалізації дій активістів заявляв керівник Тернопільського обласного
осередку «Свободи» та лідер Миколаївського обласного осередку партії
«УДАР»: «Районні осередки не мають достатньої кількості ідейних членів
для участі у майданному протистоянні». Аналогічні заяви лунали від
лідерів опозиційних сил Одещини, Вінниччини, Кіровоградщини,
Івано-Франківщини …
Відчайдушні зусилля опозиційних керманичів
створити ілюзію «політичної» активності народного гуляння центральної
площі країни, наштовхнулися на несподіваний «сюрприз» одного з
«командних» гравців. Залишивши Яценюка з Тягнибоком чергувати на
передноворічному майдані, Кличко розпочав власну президентську кампанію.
Слідом за ним регіональні резерви «відтягнув» Яценюк: районні осередки
«Батьківщини» отримали вказівку завершити місцеві мітинги.
Черезмірна
жадібність до власних іміджевих дивідендів лідера «Свободи» і з ним
зіграла злого жарту. Навряд смолоскипна хода на честь річниці Бандери
відповідала електоральним очікуванням більшості українського
суспільства. Щоправда, двоє опозиційних побратимів у той же день
поспішили відхреститись від такої демонстрації національної свідомості.
Що зайвий раз продемонструвало «щільність лав та ідейну послідовність».
Навряд
сьогоденний сурогат – «Народне об’єднання «Майдан» – виглядає чимось
більшим за чергову невдалу спробу компенсувати майданне банкрутство. Це
– для українських «співчуваючих» та світових «спостерігачів». Для
безпосередніх учасників «концесії» «об’єднання» скоріше, чергова
площадка для реалізації власних амбіцій, але вже у новому форматі.
Останнім
часом жоден з шукачів своєї частки владного ресурсу не обтяжується
навіть створенням ілюзії командної гри. Звісно, до кулачних боїв поки не
дійшло, принаймні – прилюдно. Проте, передбачити тенденцію не важко.
Виштовхування з політичного простору – майданного та інформаційного –
Луценка виглядає не інакше, як спроба Яценюка позбавитись потенційного
«набувача владної частки». Щоправда, навряд можна очікувати від Луценка
християнського сміріння. Тим більш, коли у потилицю дихають
конкуренти-концесіонери. Отже, готуємось спостерігати за черговою
«політичною» штовханиною опозиційного братства!
Надійка Фрідман, "Європейский репортер”