Щуряча технологія

Останнім часом я помітив, що слова мораль та моральність стають все менш вживаним як в побуті, так і в загальному масиві інформаційних потоків. Із нашого життя-буття мораль зникає не лише як явище, але й як означення певного типу поведінки.

Навіть за комуністів бути моральним, дотримуватися в житті певних чеснот (бути порядним, чесним, гідним, добрим, уважним до старших і слабших, тощо) вчили з перших класів школи.

Існували відповідні кодекси : совєтських человєков, комуністів, комсомольців, піонерів.

Інша справа, що оте навчання чи постулати згаданих кодексів мало відповідали реаліям повсякденного життя, але певне щеплення добропорядності все ж таки відбувалось.

Сьогодні в Україні навіть чогось подібного не спостерігається. Та й де цьому вчитися?

В родинах? Більшість із котрих живе якщо не за принципом "не вкрадеш – не проживеш", то як мінімум керується трендом "не обдуриш – не поїси".

В школах? Цих складових корумпованої і брехливої інституції на ім’я Міносвіти. Там навчать хіба як грошики шабаювать.

А за умови надзвичайного браку моральних авторитетів в Україні, не дивно що ми живемо за принципом людина – людині вовк, а точніше "щурячий король"…

До речі із цим феноменом я познайомився давненько. Ще взимку далекого 1982 Малокурильську сейсмостанцію (де я тоді працював на марсиансько-далекому острові Шикотан), заполонили щурі. З чим було пов’язане те нашестя невідомо, але з ним боролись як могли.

Щурів труїли, випалювали, заливаючи нори бензином і підпалюючи потім їх, ставили щуроловки. Усі родини працівників сейсмостанції обзавелись котами…

Ефект був нульовий.

Тоді ми вирішили провести експеримент. Попередньо позатикавши усі дірки та щілини, ми запустили до так званої ленінської кімнати здоровезного щура в парі із ще більш здоровезним котом. Зачинили щільно двері і почали чекати.

Подивитися на результат збіглась вся сейсмостанція, а він був приголомшливий. Коли ми відкрили двері, то побачили таку картину: переляканий кіт, певно, видершись шторою, сидів під стелею на багеті і дико нявчав, а внизу бігав розлючений щур.

І тоді наш сторож, в минулому боцман Колянич виніс вердикт: "Треба натаскати щурячого короля. Цей якраз годящий екземпляр, спіймайте його", – розпорядився екс-боцман.

Пійманого щура кинули до залізної бочки, туди ж, за розпорядженням Колянича, покидали декілька дохлих щурів та підранків, що потрапили до щуроловок.

Бочку прикрили кришкою і почали чекати. Заглядаючи час від часу до бочки ми стали помічати, що щурів в діжці із кожним днем стає все менше. Так тривало до тих пір, допоки в бочці не залишився один-єдиний щур – отой самий екземпляр.

Після цього Колянич розпорядився випустити щурячого короля – а саме його на виході ми і отримали – на волю. При цьому він спрогнозував, що незабаром щурі із сейсмостанції зникнуть.

Хтось запитав у сторожа, чи бува той король не передушить усіх щурів? На що Колянич відповів: "Щурі через деякий час підуть геть, бо жити із щуроїдом в одній компанії не будуть".

Так воно і трапилось…

Згадати цю історію мене спонукав один знайомий політтехнолог, котрий оцінюючи стан справ, який нині склався в Україні взагалі, а в суспільно-моральному аспекті, зокрема, зауважив, що така ситуація виникла через застосування серед інших технологій – технології "щурячий король".

Я зацікавився, що ж то за технологія така. І дещицю з’ясував. Сенс же цієї технології для початку краще за все можна пояснити на прикладі тих таки ж щурів.

Частина перша: Щурі       

Однією із головних особливостей щурів є надзвичайна їхня живучість. Така здатність до виживання цих тварин в першу чергу пояснюється їх високою соціальністю.

Щуряча спільнота поводиться як єдиний організм, бо таким себе відчувають, а, можливо, і усвідомлюють. Вони гуртом промишляють в пошуках здобичі, здатні до взаємодопомоги, мають певну систему колективного захисту і навіть, по можливості, забирають із собою поранених.

У щурів спостерігається швидкий обмін інформацією та попередження про небезпеку.

І такі дії не ґрунтуються на особистій вигоді. Така поведінка, а особливо захисний механізм, мають моральну основу.

Згаданий на початку метод боротьби із щурами ґрунтується на руйнуванні системи захисту. А позаяк сам захист має в основі моральність, то і сама метода спрямована на знищення моральності.

Втім, моральність усім відразу зламати важко, а от одинаку можна. Процес відбувається поступово. Спочатку створюються умови, за котрих найголовнішого значення набуває не моральність, а примітивний раціоналізм.

Найважливіше, треба змусити щура порушити моральне табу.

Робити це можна більш витончено, ніж я вже описував. Тривалий час найбільшого щура морять голодом. Потім забивають ще якогось щура і кидають тушку першому. Трохи поміркувавши, щур жере труп одноплемінника.

Це вже не собрат, це їжа – підказує логіка раціоналізму. Виживати ж якось треба, а значить треба їсти.

Іншого разу ступінь аморальності підвищується. Щуру-канібалу кидають заледве живого підранка. Логіка раціоналізму знову підказує: мені треба вижити, а він все рівно помре. І щур знову жере, але тепер практично живого собі подібного.

Потому канібалу пропонують слабке щуреня – живу і здорову їжу. І знову вмикається алгоритм логіки раціоналізму: жерти нічого, не гинути ж обом, нехай виживе найсильніший. І канібал виживає.

Слід зауважити, на кожному наступному етапі на прийняття рішення у щура йде все менше часу. А от аморальність кожного разу зростає. А кінцево щур і взагалі припиняє розмірковувати – він просто жере, бо сприймає одноплемінників виключно як їжу.

Відтепер, як тільки-но до щурячого короля в клітку запускають нового щура – він його вбиває і жере. Тобто, від моменту, коли щур припиняє розмірковувати, жерти чи ні, його моральність буде зламана.

Ну, а вже готового до дії аморального щурячого короля відпускають до спільноти, звідки він був запозичений. Але, за великим рахунком, ця істота вже не щур, бо в своїх діях керується не щурячою моральністю, а виключно логікою раціонального егоїзму.

Втім, одноплемінники цю істоту сприймають за свого і довіряють їй. Дуже швидко щурячий король доходить думки: навіщо десь шукати їжу, коли навкруги її повно, свіжої і теплої. А найоптимальніший варіант пожирати одноплемінників таємно, а не нападаючи відкрито.

З часом, коли щуряча спільнота починає розуміти, що в їх середовищі появився перевертень, зграя йде геть із цього місця. Йдуть усі – до жодної.

Складається враження, що гризуни бояться інфікуватися від збоченого щура. Вони на рівні інстинкту розуміють, якщо їхня свідомість отримає нові установки – виникне спільнота зрадників і споживачів.

Спільнота без гальмів, аморальна атмосфера котрої зруйнує систему соціального захисту. І тоді загинуть всі!

Можна запитатися: чому щури подаються геть, а не знищують канібала? Тут теж криється глибинний сенс. Інстинкт щурячої спільноти або ж колективний розум прораховує, що у знищенні щурячого короля мусять взяти участь найсильніші, тобто еліта спільноти.

А хто дасть гарантії, що скуштувавши крові перевертня, ця сама еліта не заразиться і не стане такою ж?

Тобто, навіть щури не бажають жити в суспільстві, яке вибудуване на перманентній війні за виживання кожного з кожним.

Щурі розумніші за людей. Небезпідставно побоюючись, що логіка раціонального егоїзму може охопити щурячу еліту, спільнота йде геть.

Ну, а якщо щуряча зграя залишиться і не ліквідує перевертня? Напевне, що щурячий король рано чи пізно своїм прикладом спаплюжить еліту. І тоді замість щурячого короля-одинака, сформується цілий клан канібалів.

Безпринципні, аморальні ці "мутанти" швидко знищать стару еліту, а потім перейдуть нищити усю іншу спільноту. І при цьому знайдеться спосіб, аби "новому порядку" надати статус законності і справедливості.

Від такої трансформації щурів рятує відсутність свободи в людському її розумінні та такого потужного інтелекту як у людини. Вони керуються інстинктом, котрий визначає найголовнішою цінністю спільноти не їжу і навіть не життя окремого щура, а мораль.

На цьому підґрунті формується будь-яка соціальна система. І заради збереження цілісності зграя йде геть від джерела інфекції. Захистивши в такий спосіб основу, щури зберігають себе як єдину спільноту із традиційними цінностями, а кінцево рятують себе як вид.

У людства такий інстинкт відсутній. Але людське суспільство теж мусить ґрунтуватися на моралі. А якщо такий фундамент знищити, вся соціальна конструкція розвалиться із усіма відповідними наслідками – хаос, бардак, із домінуючими суспільними принципами на кшталт: "людина людині вовк", чи "не вкрадеш – не проживеш".

Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська область, село Губарівка, Товариство "Малого Кола", для УП