Євген Марчук: «Мені довелось займатися навіть прямим блефом»

Наш співрозмовник — постать неординарна. Достатньо вслухатися, як він відрекомендовується: «До червня 1991 року я був першим заступником голови КДБ УРСР. До цього — начальником Полтавського управління КДБ, а до цього — начальником інспекції, а ще перед цим я працював у славнозвісному 5 Управлінні з боротьби з антирадянською агітацією (однак я ніколи, слава Богу, не очолював його, а був одним із п’яти заступників). А ще перед цим я працював у розвідці одинадцять років». У 1991 році Євген Марчук, адже мова саме про нього, очолив Службу Безпеки України. І, зважаючи на рівень викликів, треба віддати належне — СБУ непогано впоралася зі своїми завданнями у перші роки незалежності. У цьому є чимала заслуга самого Марчука. Незважаючи на радянське минуле, він користувався повагою навіть серед частини колишніх дисидентів. Втім, Євген Кирилович — не лише історична постать і політик, а насамперед цікавий співрозмовник. Зрештою, як він сам висловився після півторагодинної бесіди, «тем для розмов вистачило би ще на кілька годин».  

 Розмовляв Петро Андрусечко

Згадаймо 1991 рік. Чи для вас особисто проголошення незалежності України було несподіванкою?

Я неодноразово читав, що у серпні 1991 року до Києва приїжджала людина від ГКЧП з вимогою ввести надзвичайний стан в Україні. Це правда?

Коли грянув ГКЧП прем’єр-міністр Вітольд Фокін був у відпустці. І обов’язки голови уряду виконував віце-прем’єр Масик Костянтин Іванович. Вранці Масик зібрав уряд для аналізу ситуації. Я, поки збирався на екстрене зібрання, відчував, що ситуація якось не тягне на надзвичайний стан. Проте на той момент не було жодних офіційних документів з Москви про події, що відбувалися, залишалось вірити аргументації, яку використовувала Москва у радійних та телевізійних повідомленнях. Щоправда, на ім’я голови КДБ Голушка прийшла телеграма, щоби КДБ УРСР підтримало ГКЧП, зі змістом якої він ознайомив керівництво України. А це означало, що він виконав вказівку ГКЧП і де-факто став його співучасником. Саме так потім формувалась до нього претензія.Отже, під час наради, яку вів Масик, пролунав дзвінок Кравчука. Виявилось, що до голови Верховної Ради УРСР іде Валентин Варенніков (головнокомандуючий сухопутними військами, генерал армії з досвідом Афганістану), Віктор Чічєватов (командувач Київського військового округу) і перший секретар ЦК КПУ Гуренко. Кравчук для підтримки терміново викликав Масика. Вони там тиснули на Кравчука. Потім вони всі по-різному пояснювали суть бесіди. Вони ні до чого не домовились, але найголовніше — не переконали про введення надзвичайного стану в Україні, оскільки українського закону про надзвичайний стан не було. Але мотивація була інша: вони відчули, що в Україні так не пройде, як у Москві, інші настрої, інші процеси. Проте Масик наказав посилити контроль на місцях у своїх секторах — міністру економіки, енергетики, — щоб ніде не рвонуло.Але ж процес треба координувати, тому Масик дав ідею створити Комісію в Кабміні і очолити її мені. І коли говорили, що в Україні був створений аналог російського ГКЧП, мене тепер розбирає сміх. Пов’язувалось це з тим, що я з КДБ пішов недавно, а у Москві голова КДБ СРСР Володимир Крючков — головний у ГКЧП. Це просто дурниця! Уявіть, що мені прийшла б до голови ідея очолити українське ГКЧП, — я не можу розпустити уряд, парламент, вони діють (Комісія працює в рамках уряду). Якби я навіть, чисто шизофренічно, захотів зробити український ГКЧП, я просто не мав би інструментів для створення ГКЧП. А головне те, що все керівництво в Україні діяло злагоджено і виважено. Я вважаю, Масик поступив правильно, хоча мені це коштувало чимало нервів. Уявіть, якби щось трапилось, винуватий був би голова Комісії, який не забезпечив порядку в державі. Тому мені довелося використовувати не службові, а особисті зв’язки, скрізь — і в КДБ, і в ВМС, і в збройних силах. Мені довелось займатися навіть прямим блефом. Наприклад, мені вночі повідомили, що в аеропорту Бориспіль приземлилася дивізія військово-транспортних літаків Іл-76 з Білорусі. Один Іл-76 — це десь до 200 десантників. Я подзвонив Чічєватому і сказав: «Зважаючи на таку інформацію, а ви нас не повідомили, зараз наші люди починають блокувати смугу». А для цього вистачить вигнати мотоцикл на злітну смугу. «Ви хочете, щоб пів-Києва було у Борисполі?». Чічєватий відповів щось незрозуміле. Але з досвіду я розумів, що, незважаючи на мій блеф, Чічєватий і ті, хто за ним стояли, відчували, що моєї підтримки їхніх дій немає і не буде.Інший приклад — це вже під час ГКЧП. Йде засідання Верховної Ради, а над будинком Ради три гелікоптери зависли. А що таке захопити Раду для професіоналів повітрянодесантних військ? Нульова проблема. Відверто кажучи, я думав, що йде саме до цього. Це був акт психологічного залякування. Я в цей момент був у кабінеті Масика і також почав трохи блефувати. Не маючи у розпорядженні жодної структури, окрім патронатної служби, ми справлялись. Особливо критичний момент був, коли на площі Незалежності зібрався величезний мітинг. Уже зібралося близько двадцяти тисяч людей і мені повідомили, що площу розділяють ланцюжками військових. Мені зразу стало зрозуміло, що намагаються оволодіти площею. Потім пустять сльозогінний газ і весь народ пускатиме сльози. Ще трохи і почалась би бійка. Але у той же спосіб я подзвонив Чічєватому і поговорив з ним. Тобто це були зовсім не жарти. Небезпека була тоді поважною, адже на території України перебувало більше мільйона людей зі зброєю, які контролювались Москвою.  

Україна проголосила незалежність, а як створювались армія і спецслужби?

Приймалось рішення Верховної Ради розпустити КДБ УРСР, створити комісію ВР по ліквідації КДБ УРСР і формуванню власної служби національної безпеки. Також ставилось завдання підпорядкувати збройні формування на території України керівництву України. Це було дуже важко для сприйняття, особливо військовими. І тут треба підкреслити, що у цьому є заслуга Кравчука, адже досить багато голів держадміністрацій контактували з командувачами округів, чисто по-житейськи. Командири корпусів, дивізій ще більше були інтегровані в українське життя. І коли в деяких місцях треба було зняти напругу, глави обласних держадміністрацій вирішували дуже багато питань. На людському рівні вони зупинили дуже багато чого. Я думаю, навіть якби Язов у Москві дав команду [йти проти української влади], навряд чи хтось її виконав би.Однак виникла інша проблема — військові, я маю на увазі вище керівництво. Україна на той момент прийняла постанову, що всі військові формування підпорядковуються керівництву України. Кравчук як голова Верховної Ради вніс пропозицію призначити міністром оборони Костянтина Морозова. І тут же присвоїв йому звання генерал-полковника. Дякуючи особистим якостям Морозова, багато чого вдалося.Потрібно також було створити правову базу. Досить швидко ми розробили закон про соціальний захист військовослужбовців, які несуть службу на території України. Закон непростий, тоді ще ходили карбованці, почалась інфляція. Всі, хто був українського походження і служили на території України, побачили, що можна спокійно залишились тут. Таким чином, ми створили правову базу, щоб заспокоїти військових, запевнити їм фінансове, соціальне, пенсійне забезпечення тощо. Потім цими питаннями серйозно займався Дурдинець, він очолив комісію по розпуску КДБ і створення Служби Безпеки. У комісії було 28 людей — від комуніста Коцюби до «правого націоналіста» Хмари. Дурдинець дуже досвідчений, системний трудяга.У перші дні листопада 1991 року мене викликав Кравчук і повідомив, що є пропозиція призначити мене головою Служби Безпеки. Це відбувається в незвичний для радянських керівників процедурі — у парламенті, де зареєстровано ще дві кандидатури. 6 листопада я набрав 316 голосів, і таким чином я став головою Служби Безпеки.Саме тоді почалась робота. Було чимало компонентів: звільнити декого, забрати верхівку махрових таких... І це при тому, що треба було зробити це спокійно. Плюс ще таке делікатне питання, як агентурне забезпечення у системі КДБ, яке виходило за межі здорового глузду. І тому слід було провести чимало делікатних, але напористих, невідворотних дій.Починаючи створювати структуру, я не міг призначати кадри самостійно, тільки через Комісію. Ми відкрили доступ до всіх архівів, окрім особистих даних на агентів. І коли я пропонував когось на посаду, спочатку брали його справу з архіву, перевіряли. Тобто одночасно з кадровою роботою, створенням ресурсів було чимало інших питань. Найважливіше — я знав, що треба робити закон про СБУ. Я дуже вдячний колегам з Німеччини, частково з Британії, а особливо зі США, які дали нам свої закриті інструкції, і закон про ЦРУ і ФБР. Адже як створити нормальну службу європейського зразка? Швейцарці багато допомогли. В підсумку, з великим зусиллям ми сформували цей закон, провели через кілька комісій, і 25 березня я доповів його. Для мене це була ідея-фікс.Також ми розробляли закон про оперативно-розшукову діяльність. Ці закони витримали до сьогодні з невеликими доповненнями. Таким чином, почалось формування Служби Безпеки, створена правова база, внутрішньо-нормативна база і міжнародна правова інтеграція, тобто укладання угод зі спецслужбами іноземних держав. Але все це займало час. Тоді ще навіть не було ніде наших посольств. Нам не одразу довіряли, бо ми ж вихідні з СРСР. Мусив пройти час, щоб взаємні послуги в рамках таких угод підтвердили їх серйозність.  

Як особисто сприймали незалежність працівники новоствореної спецслужби?

Проте, наскільки я розумію, тоді до СБУ набрали людей переважно з КДБ?

Які головні виклики, пов’язані з безпекою української держави на початку 1990-х, були найбільш актуальними?

Тобто у перші роки незалежності була помічена діяльність російських спецслужб на території України?

Як ви вважаєте, Україна впоралась з викликами в роки незалежності?