Волинський Версаль. Самчики.

По кількості замків, палаців та парків Україна не поступається Західній Європі. Маленькі Версалі зустрічаються майже в кожному населеному пункті. Та не в кожному вони збереглись. Буремні роки минулого століття  знищили велику кількість архітектурних споруд. Червоні вандали з натхненням розбирали  фортеці на пролетарське каміння, нищили унікальні дендропарки, трощили італійські скульптури та європейську порцеляну, розбивали  ліпнину на банальну шкільну крейду…

Що керувало цими варварами  - це  матеріал для майбутніх  дисертації. А зараз ми маємо те, що маємо: залишки твердинь та зруйновані вежі, чагарники в колишніх парках,  тьмяні  фрески та провалені дахи…

Нинішній владі ніколи перейматися колишніми панським маєтками – вони будують свої палаци.

Скільки таких садиб  понівечених, сплюндрованих, залишилось  в Україні. Всі  вони унікальні і неповторні у своїй красі. А скільки вони зберігають таємниць! І відкривають їх лише вибраним, тим, хто серед повалених стін, серед чагарників та заростей бачить їхню минулу  велич.

Той, хто почує тихий голос минулого, стає їхнім вічним охоронцем і кладе  своє життя на відродження архітектурної  перлини.

Завдяки саме  таким людям фортеці та маєтки отримують не тільки стіни, а й душу.

Серед таких фанатів   -  Олександр Матвійович  Пажимський – оберіг музею-садиби в Самчиках на  Хмельниччині.

Народився він на далекій  Черкащині.. Життя привело до мальовничої Волині. І  він закохався  в тихе плесо річки Случ, в дубові праліси, в сонячні галявини, в затінки перелісків. І  в  панський палац, який охороняють два дивних  лева з людськими обличчями :  один – усміхнений, другий – смутний.

Та й сам палац незвичайний: на стінах – залишки чудового  ліпного декору, на стелі – дивний азіатський декор, фігурний паркет, дивовижний парадний  інтер’єр.

Навколо палацу –мурована  брама, залишки панського  парку, незвичайна споруда з китайським дахом – льодовня.   Все це наштовхнуло науковця на пошуки минулого  закинутого маєтку.

Краєзнавці занурилися в  історію.

Маєток заклав польський пан Хоєцький на початку ХVIII століття .  Головна розбудова палацу відбулася в кінці 18 століття. В ті часи на теренах України панував стиль класицизму, заснований на культурні спадщині античності.  Мистецтвознавці називають цей стиль «ампір».

В палаці збереглась унікальна кімната «Японський кабінет», де залишився фресковий живопис на східну тематику. Тут і дракони, і самураї, дивовижні метелики та багатий рослинний орнамент, який закритий звичайною штукатуркою, аби радянські службовці не відволікалися в своїх кабінетах під час розбудови  світлого комуністичного майбутнього…

В Україні мабуть це єдина японська кімната 18 століття. І вона потребує негайної реставрації -  фрески з’їдає ненажерливий грибок.

Зали палацу з чудовими ліпними декорами дають підставу вважати палацо-парковий ансамбль в Самчиках одним  із блискучих творів архітектури та садово-паркового мистецтва періоду зрілого класицизму в Україні.

Маєток  неодноразово переходив із рук в руки. Останній господар за радянських часів– Хмельницька державна сільськогосподарська дослідна станція.

Коли краєзнавці добилися передачі палацу  в  державну спадщину, вони  вивезли не одну вантажівку бруду. А приміщення будинку  було в плачевному стані. Скільки сил поклали науковці аби зберегти і відродити унікальні розписи та ліпнину.  Для відвідувачів відкрито лише половина палацу – все інше чекає реставрації. І без національної програми тут не обійтися. Все руйнується швидше, ніж ремонтується.

Завдяки Олександру Матвійовичу та його однодумцям, у 1997  році ансамбль оголосили Державним історико-культурнним заповідником, а у 2001 році маєток  занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України  національного значення.

Але на 20 гектарах музею ще й досі є кілька квартирантів: лікарня,  будинок культури,  дослідна станція, і навіть приватні будинки. Науковці неодноразову судилися зі своїми «сусідами», аби навести лад в музеї. Влада, як завжди,  не реагує, а музейникам не  вистачає сил. В музеї працює всього 13 співробітників-фанатів. Вони і екскурсії ведуть, і науковою роботою займаються, і  парк прибирають. Дивно, що музей обласного підпорядкування має такий куций штат.

Завдяки зусиллям цього невеличкого колективу  у Самчиках  дуже затишно  і гостинно. Чого вартий розкішний парк з 200 літньою історією. На чисельних алеях парку можна зустріти понад 250 рідкісних рослин, які привозили до Волині з різних куточків світу – рай для ботаніків для флористів.  Тут є навіть дві червонокнижні рослини: модрина польська та кедрова сосна європейська. Кажуть, ця модрина єдина в Україні. Маєтковий парк створювався в кілька етапів. Спочатку – парк Хоєцьких, пізніше  - П.Чечелем, останній запросив до розбудови ірландського  паркового зодчого  - Діоніза МакКлера, який заклав  понад 50 парків панських маєтків, що розкидані на Поділлі, Волині та Київщині.

В парку органічно переплелися споруди, алеї та паркові дороги, що утворили єдиний унікальний ансамбль. Науковці між собою називають  маєток українським Версалем.

І знаходиться архітектурне диво неподалік  від туристичної Мекки Хмельниччини  – Кам’янець -Подільського, на трасі Житомир-Хмельницький. Правда, вказівників на трасі  нема, та до музею веде гарна асфальтована дорога. Не заблукаєш…

Наталка Іванченко, журнал "Музеї України"