Супергрупа СБ ОУН: скарб зі схрону

Це дуже заплутана історія. І на перший погляд  напівфантастична. Журнал «Музеї України», як завжди, опинився на вістрі не дуже зрозумілого стороннім  шпигунського детективу, що відбувається у реальному часі. Нам обережно надають крихти інформації про невідому сторінку національно-визвольної боротьби на Західній Україні і неймовірну розвідувальну операцію, швидше за все, англійської розвідки періоду Холодної війни. Виходить, що якийсь підрозділ Служби безпеки ОУН, розпочавши співпрацю із західними спецслужбами, протримався аж до 1990 року! Їх так і не змогли викрити!

А почалося все з дивного телефонного дзвінка десь  рік тому. Невідомий чоловік, як ми підозрюємо, високопоставлений офіцер КДБ СРСР, зателефонував на мало кому відомий номер редактора журналу «Музеї України». І почав розповідати дуже цікаві речі. Я впевнений, що його хтось направив цілеспрямовано. А от від імені кого і для чого, ми не можемо зрозуміти і досі. Реклама цим людям не потрібна – вони не назвали жодного справжнього імені, постійно змінюють номери мобільних. Журналісти навіть не знають, з якого міста наш таємничий інформатор. Нічого з представлених нам досить цінних предметів не збираються продавати. Постійно виникає думка, що ми є видимою частиною якоїсь секретної спецоперації, де триває якась таємна гра. І ми навіть не підозрюємо, хто проти кого… Нам традиційно залишаються ексклюзивні фотографії і сенсаційні статті.

Ніхто не ризикує ні спростувати, ні підтвердити викладені факти. Сіра зона історії.

Знову повертаємося до схрону СБ ОУН, випадково знайденого КДБ влітку 1991 року десь на кордоні Хмельницької і Тернопільської області. Ми багато про це писали.

І ось знову вечірній дзвінок, а в електронній скринці виникло кілька фотографій.

Цього разу старовинний двокілограмовий підсвічник із золота 500 проби. Нас переконують, що він теж був у схроні. Як завжди, не обійшлося без тайника. Там зберігалися  швейцарські банківські жетони до кодованих рахунків з Цюріха і Берна. Період 60-80 роки минулого століття. Теоретично, потрапивши до Швейцарії, можна отримати певну суму твердої валюти…

Враховуючи, що у схроні зберігалася значна сума американських доларів, англійських фунтів, ніяких сумнівів вже не лишилося. Ми вийшли на слід якоїсь супергрупи СБ ОУН, яка у щільній співпраці з англійською розвідкою діяла до 1990 року.

З його слів ми писали про архів українського відділення Аненербе, коди до німецьких шифрів, танки-сейфи СС ставки Вервольф, закопані десь під Вінницею з скарбами.

Багато років співпрацюючи з колекціонерами, антикварами, пошуковцями, розуміючи логіку подій, ми почали сумніватися у наданій нам версії про вилучення вмісту схрону КДБ. Такі операції провертали лише особливі групи з Москви, і відповідно, все конфісковане, у наглухо забитих ящиках відправлялося на вивчення в центральний апарат. Потім все списувалося в архів. Сумнівно, що скромний український пенсіонер якимось чином зміг отримати з путінської Росії і досі не розсекречені архіви Рейху, шифри, якісь предмети. Особливо золотий підсвічник вагою у два кілограми!

Говорити, що подібні оборудки можна було провернути через колишні архіви і сховища КДБ УРСР, нині СБУ, взагалі безглуздо.

Я розумію, що цей скарб опинився у нашого невідомого інформатора десь 2-3 роки тому. З наших довгих телефонних розмов, знаю, що співбесідник входив до якоїсь групи центрального апарату КДБ, мав високий рівень допуску. Отже, якимось чином міг дізнатися про існування схрону, від тих же заарештованих оунівців, яких у разі викриття судили вже як агентів іноземних спецслужб, а не членів ОУН!

Дізнавшись про схрон, офіцер або не знайшов розуміння у начальства, або просто притримав інформацію на майбутнє – СРСР валився, починалися важкі часи.

Дуже може бути, що він самостійно, кілька років тому, знайшов сховище, ставши власником такого цінного скарбу. Іншого пояснення я не знаходжу.

Інформатор категорично відмовляється назвати навіть приблизне місце схрону. Витягли лише те, що він дуже грамотно обладнаний у якихось карстових пустотах, йти до нього треба водою. Пообіцяв вислати фотографії. Чекаємо.

Це все, про що можна написати сьогодні.

Ще раз підкреслюємо, редакція не має змоги довести щось документально. Ми маємо лише фотографії, ксерокопії і усні телефонні розповіді незнайомця, які стисло викладаємо. Від зустрічі він теж поки що ухиляється. Живе не в Києві.

Нам цікаво почути думку фахівців про фотографії підсвічника… І про жетони з шифрами від кодованих рахунків… Зачіпок тут багато.

Нагадуємо, що це реальне журналістське розслідування, а не наукова стаття! Не очікуйте списку використаної літератури, посилання. Ми – першоджерело.

Продовження буде. І несподіванки також…

Думка прийшла: чи розсекретили англійські спецслужби документи про роботу з оунівським підпіллям? Може пошукати з того боку?

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»